21 жовтня 1924 року в селі Хрестище на Донеччині, в родині пекаря Мартиненка Івана Андрійовича та його дружини Наталії Олександрівни народився хлопчик, якого назвали Іваном. У родині Мартиненків була традиція називати первістків Іваном або Андрієм. У пошуках роботи, сім'я була змушена переїхати з України в Росію у 1926 році. Оскільки Іван був старшим серед дітей, йому доводилося допомагати батькам у вихованні брата Василя та сестри Лідії.
Людина, що дарує радість
Мартиненко Іван Іванович - визнаний лідер у галузі електротехнологій та автоматизації технологічних процесів у сільськогосподарському виробництві.
Даний сайт відображає життєвий та творчий шлях Івана Івановича - видатного науковця, учителя з великої літери, та простого чоловіка з теплим поглядом очей і привітною посмішкою.
У 1932 році 8-річний Іван пішов до школи. У 1941 році, коли спалахнула велика війна, Іван тільки-но закінчив 9-й клас. Середню школу він закінчував уже під час війни, і заняття у школі доводилось поєднувати з навчанням із військової справи у винищувальному батальйоні. Товариші по навчанню дражнили Івана «професором» і називали Іваном Івановичем, тому що той був дуже допитливим, цікавився фізикою, хімією, астрономією, та приймав участь у роботі різних технічних гуртків.
У серпні 1942 року у свої неповні 18 років Іван був призваний у Червону армію. Спочатку кілька місяців він навчався військовій справі у Тамбовському кулеметному училищі, де й отримав перше військове звання «молодший сержант». У березні 1943 року прибув на Західний фронт. Перебував на фронті і приймав участь у бойових діях як командир кулеметного відділення до 11 серпня 1943 року, коли під час наступу на німецькі позиції отримав поранення у ногу й був відправлений в евакогоспіталь до міста Міньяр Челябінської області, де перебував 4 місяці.
Наприкінці 1943 року був виписаний з госпіталю і продовжував службу в повітряно-десантній бригаді до жовтня 1944 року. У січні 1945 року Мартиненко отримав військове звання «молодший лейтенант» і був залишений на курсах удосконалення кваліфікації офіцерів Повітряно-десантних військ до липня 1945 року. Під час перебування на офіцерських курсах Іван брав участь у двох військових парадах на Красній площі в Москві: 1-го травня та 24 червня (Парад Перемоги) 1945 року. Після війни Івану довелося ще більше року служити і тільки потім поступати до інституту.
Гадалося, що тому, хто повернувся з війни живим, доведеться багато попрацювати над відновленням сільського господарства, над його технічним переоснащенням на новій основі з широким використанням електричної енергії. Певно це вплинуло на вибір майбутньої спеціальності - інженера сільського господарства. У серпні 1946 року Іван Іванович успішно склав іспити до Московського інституту механізації та електрифікації сільського господарства й у вересні почав оволодівати спеціальністю інженера-електрика.
Незважаючи на велику зайнятість навчанням та громадською роботою, Іван знаходив час і для студентської науково-дослідної роботи при кафедрах електричних машин та застосування електроенергії у сільському господарстві. Інститут І.Мартиненко закінчив із відзнакою і залишився для навчання в аспірантурі (керівник - професор Андріанов В.М.). Розробляв проблему використання асинхронних електродвигунів у сільському господарстві при несиметрії напруги. В 1955 році захистив кандидатську дисертацію. Основні результати досліджень були широко визнані й опубліковані у ряді довідників та навчальних посібників по застосуванню електроенергії у сільському господарстві.
За направленням І.Мартиненко працював викладачем у Мелітопольському інституті механізації сільського господарства. Тут він зустрів Людмилу Василівну, яка згодом стала його дружиною. У вересні 1956 року І.Мартиненко переїхав до Києва, де він у жовтні був прийнятий на роботу в Український науково-дослідний інститут механізації та електрифікації сільського господарства (ІМЕСГ УААН). В інституті він провів велику роботу по формуванню колективу для досліджень з електрифікації сільського господарства і незабаром очолив відповідну лаборато
рію. Під його керівництвом проводились наукові дослідження з проблем електрифікації та автоматизації процесів сільськогосподарського виробництва в Україні. Багато уваги було приділено розробці методів моделювання електрифікованих процесів та установок. Поряд із науковою роботою І.Мартиненко находив час для педагогічної роботи. Він викладав дисципліни застосування електроенергії у сільському господарстві в Українській сільськогосподарській академії.
У жовтні 1962 року І.Мартиненко за конкурсом перейшов на роботу доцентом кафедри застосування електроенергії УСГА. У 1968 році І.Мартиненко успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук, присвячену застосуванню електромоделювання для рішення технічних задач в сільському господарстві, а в березні 1969 року очолив кафедру застосування електроенергії УСХА. Основною дисципліною, яку в той час викладав І.Мартиненко, була нова в навчальному плані "Основи автоматики і автоматизації сільськогосподарського виробництва".
У 1970 році І.Мартиненка було обрано членом-кореспондентом ВАСГНІЛ. Велику роботу Іван Іванович провів по організації підготовки фахівців з автоматизації сільськогосподарського виробництва і з вересня 1973 року за його ініціативою розпочалась підготовка інженерів-електромеханіків в УСГА для сільського господарства. У наступному році І.Мартиненко створив і очолив випускаючу кафедру автоматизації сільськогосподарського виробництва, а в 1979 відкрився факультет з одноіменною назвою. Факультет проіснував 7 років і зарекомендував себе як один із кращих факультетів УСГА по навчанню, художній самодіяльності, спорту, організації дозвілля студентів.
В 1986 році були об’єднані факультети автоматизації сільськогосподарського виробництва та електрифікації сільського господарства в один факультет електрифікації та автоматизації сільськогосподарського виробництва, деканом якого призначається професор Івана Мартиненко. Два з половиною роки суміщав Іван Іванович посади декана і завідувача кафедри.
У1988 році І.Мартиненко був обраний академіком ВАСГНІЛ (з 1992 року – Російська академія сільськогосподарських наук), а через
2 роки за заслуги у підготовці висококваліфікованих спеціалістів для народного господарства і особистий внесок у розвиток сільськогосподарської науки Івану Івановичу присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки Української РСР». Наприкінці 1990 року Івана Івановича обирають дійсним членом (академіком) Української академії аграрних наук. З того часу він стає академіком двох аграрних академій – Російської та Української.
У 1968 році І.Мартиненком створена наукова школа з електротехнологій та автоматизації технологічних процесів сільськогосподарського виробництва. Ним та його учнями і співробітниками проведені фундаментальні дослідження та розробки з моделювання електрифікованих процесів і установок, по автоматичному регулюванню мікроклімату в сільськогосподарських виробничих приміщеннях, по електротехнологічних установках для очищення гнійних стоків тваринницьких комплексів, по електричних методах боротьби з бур’янами, по застосуванню
електротехнологій при зберіганні сільськогосподарської продукції, по енергетиці та енергозбереженню в сільському господарстві України, по створенню автоматизованих систем управління технологічними процесами на птахофабриках яєчного напряму та ін.
Наукова школа І.Мартиненка зародилась тоді, коли її засновник захистив докторську дисертацію, очолив колектив кафедри застосування електроенергії УСГА, заявив про себе рядом фундаментальних публікацій у виданнях наукових праць та провідних журналах й до нього, як до магніта, потяглися аспіранти, молоді перспективні науковці та здобувачі наукових ступенів.
Лідерство керівника школи полягало в тому, що він доручав розробку питання кожному з урахуванням схильностей виконавця, його можливостей, попереднього досвіду та умов для успішного виконання теми. Він давав можливість кожному повністю розкрити свої здібності, не примушуючи їх підкорятися якомусь жорсткому плану. Тому наукова школа І.Мартиненка полягала у співдружності однодумців, які разом з тим мають повне право на прояв своєї індивідуальності, власної ініціативи.
Під керівництвом І.Мартиненка підготовили та захистили дисертації 9
докторів та 54 кандидати технічних наук. Ним особисто та у співавторстві опубліковано понад 350 наукових робіт, в тому числі 46 книг і брошур, 156 статей у наукових виданнях, 32 авторських свідоцтв і патентів на винаходи та 109 тез доповідей на наукових конференціях.
І.Мартиненко наполегливо працював в напрямку розвитку електрифікованих та автоматизованих технологій і техніки для сільського господарства, а також постійно турбувався про удосконалення процесу підготовки сучасних інженерів для проектування та обслуговування автоматизованої техніки. У 1998 році в Національному Аграрному Університеті за його ініціативою розпочалась підготовка фахівців з автоматизації та комп’ютерно-інтегрованих технологій. Самовіддана праця І.Мартиненка відмічена багатьма нагородами.
Навіть будучи надзвичайно зайнятою та відповідальною людиною, Іван Іванович завжди приділяв увагу своїм колегам, студентам, та товаришам. Саме тому його завжди пам'ятають надзвичайно доброю людиною.
- Я щасливий з того, що маю можливість постійно спілкуватись з таким видатним вченим та педагогом, надзвичайно доброзичливою і толерантною людиною, якою є Іван Іванович Мартиненко (Лінник М.К).
- І як добре, коли саме в цей час поряд з тобою ВЧИТЕЛЬ – взірець, наставник, досвідчений і вимогливий, готовий вис-
вислухати, порадити, допомогти. Саме таким учителем і був для мене Іван Іванович Мартиненко (Лут М.Т.).
- І разом з тим, що мене приємно вразило, це була людина проста, високоерудована, доступна (Кондратець В.О.).
- Мене завжди вражало вміння І.І. Мартиненка підбирати людей і згуртовувати їх для виконання спільної роботи (Головінський Б.Л.).
- На обох кафедрах, очолюваних професором І.І. Мартиненко, - спочатку застосування електричної енергії в сільському господарстві, а потім автоматизації сільськогосподарського виробництва, завжди панувала атмосфера дружелюбності, але не панібратства (Лисенко В.П.).
- Основні риси творчої особистості І.І.Мартиненка - простота, ясність мислення і велика інтуїція. Спілкування з Іваном Івановичем для мене школа постійного самовдосконалення як вченого, так і людини (Корчемний М.О.).
- Так захопити, зацікавити, прищепити початкуючому спеціалісту потяг до наукової праці може тільки воістину справжній учений, талановитий вихователь і взагалі сильна особистість. Весь свій багаторічний досвід людини і вченого він щедро віддає учням, колегам і співробітникам, і таку людину просто не можливо не поважати (Котов Б.І.).
- Всі мали підстави пересвідчитися у надзвичайній щедрості його душі, доброзичливості, делікатності, зрештою – у високій внутрішній і зовнішній культурі цієї чарівної людини (Стафійчук В.Г.).
- Все, кому посчастливится общаться с ним, непременно получают заряд положительной энергии, уверенность в себе и надежду на будущее (Ирха П.Д.).
- При каждой нашей встрече (а их было очень много) испытываешь большую радость от общения с ним, ощущаешь тепло его души (Змитрович В.С.).
- Для меня, как и для многих его учеников, он является примером ученого-творца, чей вклад в теорию электрификации и автоматизации сельского хозяйства всегда завершался конкретными делами, так необходимыми сельскому хозяйству (Савченко П.И.).
- Смотрю на Ивана Ивановича, слушаю его негромкую, ровную, мудрую речь и стремишься равняться на него, ибо как учитель он всегда для меня образец подражания (Сариогло В.Д.).
- Не так часто встретишь настоящего ученого, который к тому же - обаятельный и интересный собеседник, бескорыстный человек, всегда готовый поделиться своим опытом и знаниями (Амбрулявичюс Р.).
- Большая радость общаться с такой личностью, как Иван Иванович Мартыненко. Иметь такого Учителя – это счастье (Худоногов А.И.).
- Все мои коллеги, которым пришлось общаться с Иваном Ивановичем, вспоминают с благодарностью эти его качества настоящего ученого и истинного интеллигента (Козлова Н.П.).
Попри постійну роботу та активне соціальне життя, Іван Іванович приділяв увагу і своїй сім’ї. Разом з дружиною Людмилою вони прожили 50 чудових років, наповнених радістю і щирим коханням. Вони добре виховав двох дітей: дочку Оксану, яка присвятила себе іноземним мовам, та сина Олексія, який продовжив батьківську справу та став провідним інженером-науковцем у розробці автоматизованих систем управління.